Віктор Пинзеник: Впродовж року треба віддати борг, який перевищує …
Коли ціни невпинно зростають, а дані Держкомстату свідчать заледве не про приборкання інфляції, коли українці зубожіють, а уряд та Президент заявляють про неухильне зростання економіки, хочеться поговорити про реалії із кимось, кому довіряєш. Ліберал за духом Віктор Пинзеник, працюючи віце-прем’єром та міністром фінансів у шести урядах, був послідовним у тому, що завжди закликав жити відповідно до статків. У 2009 році він пішов з уряду Тимошенко, не бажаючи підписувати проект бюджету, але його не було в числі тих, хто свідчив проти неї у Печерському суді. З надією на об`єктивний і неупереджений аналіз ми звернулись до нього за інтерв`ю.
Можна сказати: продаю долар по 20 гривень. і що?
Вікторе Михайловичу, я подивилася графіки на вашому персональному сайті щодо стану економіки України. Там цілий букет позитивних динамік. Що у ВВП, що у будівництві, що у роздрібній торгівлі. Ваші оцінки по-суті збігаються із оцінками президента України. Що, у нас дійсно все добре?
На сайті я не робив оцінок. Там є графіки, фіксація процесів, які відбуваються. Оцінки можу зараз зробити. Дійсно ВВП зростає. Ніхто цього не заперечує. Показники інфляції та виконання бюджету у нас теж кращі, ніж очікувалося. А чи є підстави для оптимізму? На жаль, немає. Бо коли ми говоримо про ситуацію, дуже важливо бачити не тільки те, що лежить на поверхні, але і проблеми, які приховані, знаходяться під поверхнею. У Греції у 2005 році теж не було видно проблем і народилися вони не зараз.
Я не ставлю під сумнів показники зростання економіки, найнижчої за п’ять років інфляції. Бюджет буде перевиконаний і матиме менший дефіцит, ніж очікувалося. Порівняно із попередніми роками у бюджеті непоганий прогрес. Дефіцит цього року буде менше 3% ВВП порівняно із 11,4% та 8,4% у двох попередніх роках. Ще залишаються проблеми із неповним введенням тарифної сітки оплати праці у бюджетному секторі та із незавершеністю врегулювання чорнобильської проблеми.
Втім, попри ці всі речі, змістився центр проблем. Раніше я бачив головну біду у бюджетному дефіциті. Зараз на перший план вилазять інші. Перша – це обслуговування боргу. Коли ми говоримо про бюджетні проблеми, що лежать у площині нарощування боргу, то це проблема дефіциту. Але є ще проблема наявного боргу, це 471,4 мільярда гривень. Навіть за відсутності проблеми дефіциту бюджету є проблеми із обслуговуванням цих боргів. Уряд кілька разів стикався з неможливістю позичити гроші на внутрішньому ринку. Задіюються нові інструменти, які мене турбують. Та навіть придумуються схеми, які мене просто лякають. Помилковим є рішення про так звані індексовані облігації. ОВДП випускаються в гривні, але вони прив’язані до обмінного курсу. Ризики цього рішення легко зрозуміти по ситуації у громадян, які брали валютні кредити, коли курс був 5 грн. В умовах, коли є ризики для девальвації, та маючи борги в понад 470 мільярдів гривень, рішення щодо індексованих облігацій несе серйозні загрози і його треба негайно скасувати. Причина ж неможливості позичити гроші не в цьому. І подібного роду рішеннями вона не усувається.
Посилюється невизначеність щодо курсу. Курс є результатом балансу потоків валюти. Ключова складова балансу – це торгівля товарами. Від’ємне зовнішньоторгівельне сальдо наростає (за 9 місяців воно майже у 2 рази перевищує минулорічний показник). Його можна б перекривати за рахунок фінансового рахунку. Але перша його складова – інвестиції – немає проблисків. Ще один чинник – кредити. Тут теж нема позитиву. Немає домовленості з МВФ, програма не діє. Немає інших зовнішніх залучень. З іншого боку є зобов’язання, які слід обслуговувати. Зовнішній борг країни перевищує 123 мільярди доларів. 52 мільярди доларів – це борг, який потрібно повернути протягом наступних 12 місяців. Ця сума перевищує валютні резерви. А по поточних платежах баланс не добрий. Це не є особливістю даного часу, так було і в попередні роки. Але в попередні роки відбувалося так зване рефінансування старих боргів. Тобто гасили старі борги, і тут же брали нові кредити. Зараз немає повного рефінансування старих боргів. Старі кредити повертають, а повного повернення нових нема. А це загрожує втратою валютних резервів. Країна стикнулася з такою втратою наприкінці минулого року. У ситуації вже згаданих проблем і наведених цифр така втрата є недопустимою розкішшю для країни у даний час. І курс має реагувати на проблему. Замість цього нерідко ми бачимо боротьбу з наслідками. Прикладом подібної реакції є спроби ввести паспортний контроль при купівлі валюти. Нічого, крім посилення неспокою щодо обмінного курсу, такого роду рішення не дають.
Влада обіцяє тримати курс. Не знаєте, за рахунок чого?
Можна сісти на долар і не дати йому піднятися (сміється) Можна сказати: продаю долар по 20 гривень. І що? Знайдуться бажаючі купити? Курс тримається сам, коли для цього є відповідні умови. Коли ж баланс порушений, то не виправляючи баланс, можна “з’їсти” всі валютні резерви. А далі що? Водночас курс, як температура, має лікувальну дію. Це не лише реагує на проблему, але й зменшує попит на валюту, заохочує український експорт.
Але давайте вернемося до наростаючих проблемних речей. Отже, перший блок проблем – обслуговування боргу. Другий блок – невизначеність обмінного курсу, це той ризик, який постійно буде тримати усіх насторожі, а у інвесторів викликатиме бажання накивати п’ятами. Третій блок проблем – інвестиційний клімат. Тут поряд із “класичними” українськими проблемами, які існували за всі роки незалежності (повернення ПДВ, корупція, стан судової системи) з’явилися чи істотно посилились нові. Через інструмент неприйняття податкових декларацій по суті задіяна можливість встановити будь-які ставки податків. І немає значення, яка ставка закладена в законі. Ще одна дуже серйозна проблема – рейдерство. Різко зросли ризики втратити власність. Говорити про притік інвестицій в таких умовах неможливо. До того ж залишаються нерозв’язаними проблеми банківського сектору. Можливо, український банківський сектор не трусонуло так, як його трясло в інших країнах. Але це не означає, що у ньому нема проблем. Там є багато нездорових кредитів. Але необхідних кроків з оздоровлення сектору не робиться. Натомість деякі рішення дивують, наприклад, заборона відносити збитки минулих періодів на результати господарювання, що зачіпає не тільки банки, але і будь-якого інвестора. Якщо не вдаватися у деталі цього рішення, то по суті воно рівнозначно оподаткуванню не прибутку, а видатків. Яким способом будь-хто може повернути видатки, пов’язані з будівництвом певного підприємства (коли продукції ще немає), якщо потім це заборонено вважати видатками? Це дуже погане рішення для інвестицій.
Можливості, які відкривали звт із європою, відкладено
ЗВТ із Європою відкладено на невизначений час. Погодитеся, що на невизначений час відкладені можливості української економіки?
Я би дуже не хотів так говорити. Але боюся, що проблема відкладена. І не на місяці. На жаль. ЗВТ – це унікальна можливість для України. Давайте подивимося на цифри по зовнішній торгівлі. Україна має відкриту економіку. Ми дуже залежні від імпорту. Частка імпорту в економіці дуже велика. Але ми дуже залежні і від експорту. Добре, що економіка цього року зросла. Але у нашому зростанні приріст експорту – 36%. Неважко зрозуміти ситуацію з економічним зростанням, якби експорт залишився на рівні попереднього року. І не тільки зі зростанням. Звідси ще раз зрозуміла необхідність реакції на внутрішні українські проблеми. Зрозуміла і потреба нашого прориву на зовнішні ринки збуту. І ЗВТ дає такий шанс. Великий гріх ним не скористатися.
Я недавно обдзвонювала квартирні агентства та готелі, дізнавалася про ціни на час Євро-2012. У п’ятизіркових та чотирьохзіркових готелях всі місця на період Євро вже заброньовано, агентства, які здають житло, сказали, що ціни будуть вищими у вісім разів. Але чи захочуть туристи, один раз заплативши 300 євро на добу на період чемпіонату, бодай ще раз повернутися до України? Чи ми вип’ємо цю чашу державних видатків Єврочемпіонату, нічого не отримавши навіть на середню перспективу?
Приємно чути, що готелі до Євро заповнені. Непогано і зароблять. Але влада прийняла закон, яким звільнила їх від податків. Бюджет будував майже всі об’єкти, але податок на прибуток готелі не заплатять (крім раніше введених в експлуатацію). Звісно, Євро необхідно провести. Рішення про нього приймалося ще до кризи, і проведення Євро є питанням престижу країни. Звичайно, до проекту можна висунути багато претензій, і з точки зору джерел фінансування, і з точки зору зловживань. Але якщо говорити про туристів. Не думаю, що їх лякає наша країна. З інфраструктурою є прогрес. Будь-який іноземець знайде прекрасні людські стосунки в Україні. У нас багато чудових місць. І не один з них захоче побувати тут ще не раз. Дуже хотілося б, щоб не тільки побувати, але і щось збудувати. Стосовно ж останнього поки не варто будувати ілюзій. Причина – страшно. Можна втратити вкладене.
Реформа пенсійної системи в Україні мусить зачіпати священних корів
КС нещодавно дав уряду право встановлювати розмір соціальних виплат. Як ви його прокоментуєте?
Це правильне рішення. Чого Україні найбільше бракує? Маємо найбільший дефіцит – правди та чесності української політики. Вибачте, ця нечесність вже виводить із себе. Це чесно казати, що завтра ви будете жити, як у Франції, нічого не зробивши для цього? Нечесно приймати закони, які неможливо виконати. Ці закони, до речі, ніколи не діяли. Правда має перестати бути винятком в українській політиці.
Країна перетворена в країну суцільних пільг, незалежно від матеріального стану громадян. Радянський Союз був незрівняний з нинішньою системою наших пільг.
Незрівняний, у тому числі і тому, що пільги радянської номенклатури – це просто жебрацтво порівняно із пільгами сучасної політичної еліти. І скасування пільг народу мало йти в пакеті із скасуванням пільг нардепів, депутатських, прокурорських та суддівських пенсій. Чи не так?
Абсолютно правильно. Нагадаю, що перед вами сидить людина, яка не тільки про це говорила, але й робила. Мені доводилося судитися із нардепами, які після рішення про обмеження депутатських пенсій, зробили подання до Конституційного суду, і Мінфін, на жаль, програв (точніше програла країна). Я повторю те, що, можливо, казав. Коли ви зачіпаєте такі речі, як реформа пенсійної системи, ви не маєте права забути про священих корів. Для мене завжди буде дражливим моментом те, що проводячи пенсійну реформу, зберегли спеціальні пенсії.
Реформа пенсій повинна була створити єдиний пенсійний закон для всіх. У такому варіанті неминуче та потрібне підвищення пенсійного віку сприймалося би зовсім інакше. Готовність до самообмеження – це необхідний елемент зміни ставлення людей до влади. Але повертаючись до рішення КС: необхідно припинити обіцяти те, що сьогодні зробити неможливо, а систему пільг замінити адресною підтримкою.
Бюджет 2012 року був укладений із ціною на газ в 416 доларів. Але переговори із РФ тривають. Суспільство готують до думки, що необхідно відмовитися від частини активів. Експерти продовжують переконувати владу, що газові контракти потрібно виконувати, а тим часом йти в Стокгольмський арбітраж та судитися. Який крок правильний?
Переговори потрібно вести завжди. Дії влади з перегляду контракту слід вітати. Те, що уряд намагався вирішити питання через переговори, це правильно. Але є межа. Хід останніх переговорів свідчить про те, що результату поки що не проглядається. Не бачу, що може змінитися до виборів президента Росії. Звичайно, якщо мова не йде про вступ до Митного союзу та здачу газової труби, про відмову від боргів, активів колишнього Радянського Союзу. І тому варіант, пов’язаний зі зверненням до суду, стає все більш реальним варіантом виходу з газового зашморгу.
Я читала в пресі та дивилася по телевізору економічні підсумки року. Якщо підсумувати, це буде так: “Кожній персоні з оточення президента в руки віддається одна галузь”. У нас буде два види кіловат-години: – один з АЕС, а інший від Ахметова. Те саме з аграрним сектором, нафтохімією…
Я не гуморист. Але, звичайно, монополізація нічого доброго не дасть. На жаль, наші власники цього не розуміють. Не розуміють, що їхнє м’ясо не буде кому їсти, якщо люди житимуть у бідності.
Всі пророкують поглиблення кризи єврозони. Чи це загрожує Україні?
Я завжди звертаю увагу в першу чергу на українські проблеми. Треба спочатку дивитися на свою хату, бо на чужу ми все одно не впливаємо. А у нашій хаті достатньо проблем. Звичайно, сусіди можуть їх значно посилити. Бо наша країна дуже залежна від іноземної валюти, від доступу до неї. Крім того, Європа – це ринки збути українських товарів. Заздрю тому, що Європа свої проблеми тримає постійно на слуху. Але про них не тільки говорять, а й приймають рішення, і непрості рішення.
Влада робила демонстративні кроки, аби перекрити шлях українським бізнесовим спритникам на Кіпр. Бо відомо, що одна з наших проблем у тому, що прибутки не отримуються в Україні, податки тут не сплачуються. Як провести деофшоризацію? Так багато про це говоримо…
Коли виникає офшор? Коли діють різні ставки податків, або десь їх нема. Офшори є в самій Україні. Ось ми згадували один офшор – готельний бізнес, який чомусь напередодні напливу туристів звільнений від податків.
Будь-які потуги щодо зовнішніх офшорів без Кіпру нічого не варті. Основна частина наших “офшорних” підприємств пов’язана з Кіпром. І коли залишається хоча б одна дірка, то все починає виливатися через неї.
Треба денонсувати угоду між СРСР та Кіпром про уникнення подвійного оподаткування, усунути парадокс: Радянського Союзу немає, а угода є. Наявність цієї угоди блокує підписання нової. Сьогодні у нинішньої влади є достатня кількість голосів, щоб денонсувати угоду. Була б воля – це можна було б зробити.
Я не розумію, для чого НБУ відомості про нерухомість
Ви б могли прокоментувати дві новації щодо НБУ? Перша – право НБУ входити в реєстр нерухомості.
Друга – право займатися видобутком та виробництвом дорогоцінних металів. (Це не обкладається податком). Поясніть логіку цих заходів.
Я не розумію, для чого НБУ відомості про нерухомість. Якби це був комерційний банк, я би зрозумів. Але НБУ – не комерційний банк, і взагалі не банк. Що стосується другої частини вашого питання, це також не функція Нацбанку. Він не може бути власником, не повинен займатися бізнес-діяльністю, в тому числі видобутком коштовних металів. Його призначення – забезпечення стабільності національної валюти.
В Україні складається ситуація, що влада може бути законсервована й то надовго… Чи можливий економічний розвиток країни, де не відбувається ротація?
Нічого не буває вічного. Неможливо щось законсервувати, як би цього комусь не хотілося, якщо на це немає волі народу. Україна не є винятком. Якщо головною метою влади стає збереження влади, а не розвиток України, нікому не вдасться уникнути змін. Ми маємо приклади зрілості українського суспільства. Необрання – це інструмент політичної відповідальності. Цей інструмент громадяни задіювали. Усі мають пам’ятати про це. Влада не вічна. І ніхто не може зупинити прагнення людей жити краще. Це лише проблема часу, з-за якого ми інколи панікуємо.
Деколи здається, що у нашій олігархономіці нічого зробити не можливо. Нас просто обклали з усіх боків. З одного боку – олігархи, які поєднують ролі годувальників суспільства та їхніх мародерів. З іншого боку – росіяни, які хочуть забрати активи, заплативши лише “своїм” людям в українській владі. Чи є якесь світло у кінці тунелю?
Не можу сказати, що мене радує знак рівності між словом “олігарх” та володінням активами України. Нещодавно я прочитав думку Любомира Гузара: треба вміти бути багатим. Наші олігархи не мають такого вміння. Щастя не в тому, щоб мати можливість купити найдорожчі автомобілі і щодня їх міняти. Чи хизуватися щоденними витратами на десятки мільйонів. До цього вміння потрібно прийти. Будівництво церкви ще не є свідченням цього вміння. Не є ним і щонедільна присутність на службі у церкві. Його не зробиш декретом. Воно має визріти. Розуміння того, що багатство має приносити суспільну користь. Розуміння того, що всі ми однакові. Однакові у розумінні рівних можливостей, що мають бути надані для самореалізації кожного.
Ніхто з нас не боїться поїхати до Австралії. Але давайте пригадаємо, з чого вона починалася. Це було місце, куди вивозили злочинців. Це було місце відбування покарань. Зараз це цивілізована, демократична, розвинута країна.
Ми маємо достатньо підстав для розчарування. Ми маємо підстави для “бродіння” в наших головах. Воно і мою голову теж зачіпає. Але ми нерідко дуже нетерплячі. Ми часто розчаровуємось, якщо не можемо змінити негайно те, що неможливо змінити зараз. Неможливо, бо не визріли необхідні умови. Але вони визріють. Обов’язково визріють.
Лана Самохвалова
Tags: Віктор Пинзеник