Труднощі злиття. Опозиція намагається переконати, що вона єдина
Замість “акта соборності” лідери опозиційних партій підписали поки що абстрактну заяву про об’єднання. Стало остаточно зрозуміло: єдиного партійного списку не буде. У кращому випадку підписанти не будуть ставити один одному підніжки в мажоритарних округах, кандидатів на які оберуть узгоджено.
Мітинг опозиції на Софіївській площі в Києві пройшов оперативно. Зібралися, помолилися, послухали лідерів, заявили про об’єднання, заспівали гімн і розійшлися. Вклалися у дві години. Правда, об’єдналася не вся опозиція, та й не зовсім об’єдналася. Все, що відбувалося, з натяжкою можна було назвати спробою реалізації передвиборчого плану Юлії Тимошенко.
Зелень на снігу
Відразу кинулася в очі повна відсутність співробітників спецпідрозділу “Беркут”. За останній рік вони стали незмінними супутниками опозиційних акцій. А тут раптом – жодного шолома, жодного автобуса, жодного автозаку на площі і поблизу. Навіть простих міліціонерів не було видно, хоча людей зібралося кілька тисяч. Втім, не виключено, що групу правоохоронців і техніку “під мітинг” сховали від людських очей у внутрішньому дворі столичного ГУ МВС, що за сотню метрів (про всяк випадок, як би чого не вийшло).
Замість шеренг “Беркута” вздовж вулиці Володимирської (від Прорізної до Софіївської площі) вишикувалися студенти та пенсіонери. В руках вони тримали яскраво-зелені прапори Фронту змін. Той же яскраво-зелений колір домінував і на мітингу. Звичайно, там були прапори БЮТ, Свободи, Нашої України, Народного Руху, партії Реформи і порядок, УДАРу, УСДП. Було декілька національних прапорів і один червоно-чорний.
Але соковита зелень перекривала все. До того ж, прихильники Фронту змін були одягнені в куртки в тон прапорів. Так що, конкурувати з цією гамою міг тільки білий сніг, який йшов у Києві весь день. У такій райдужній (з домінуванням зеленого) атмосфері розпочався мітинг. Відкрили його молитвою священики українських конфесій.
Юлині рецепти
З політиків до мікрофона спочатку підійшов перший заступник голови ВО Батьківщина Олександр Турчинов. Спершу відчеканив свою промову: голосно, фактично криком, і суворо (навіть занадто). Потім зачитав звернення Тимошенко з Качанівської колонії. Тимошенко визначила, чого найбільше боїться влада – єдності опозиції. І навіть сформулювала передвиборче гасло: “Одна команда – одна перемога”.
“Головне – не провести кілька десятків своїх соратників у Верховну Раду, а вивести країну із тіні… досить об’єднуватися перед розстрілом, давайте об’єднуватися перед звершеннями!” – озвучував слова лідера партії Турчинов. Тимошенко і раніше з-за ґрат закликала опозиціонерів йти на вибори єдиним списком. Їх заява, підписана на Софіївській площі, показала – це неможливо. Схоже, тільки європейські демократи об’єднуються “за п’ять хвилин до розстрілу”. Наші дозріють після.
Потім на сцену вийшов письменник Василь Шкляр. Автор “Чорного ворона” також говорив про єдність: “Я хочу звернутися до партії Батьківщина, чи здатні ви сьогодні самостійно врятувати Україну? Ні. Ви навіть нездатні врятувати Юлію Тимошенко. Швидше за все, вона врятує вас”. Можливо, опозиціонери прислухалися до поради Тимошенко взяти у свою обойму моральний авторитет “рівня Ліни Костенко”. Вона, правда, пропонувала поставити такий авторитет на чолі єдиного списку. Але через брак такого списку достатньо і виступу на мітингу. Це було свіжо, оскільки з кожним роком все важче слухати незмінного Дмитра Павличка. Втім, без нього і цього разу не обійшлося.
Пакт про ненапад
“Пактом про ненапад” ближче до вечора неділі назвав лідер Громадянської позиції Анатолій Гриценко заяву опозиціонерів про об’єднання. Дійсно, ніякого єдиного партійного списку не буде. Домовилися висувати єдиного кандидата від підписантів у мажоритарних округах, співпрацювати в територіальних виборчкомах і не поливати один одного брудом під час передвиборчої агітації.
Сам Гриценко під документом свій автограф не поставив. Сказав, що попросив його для ознайомлення, але не отримав. Через годину після завершення опозиційного мітингу прес-служба Української соціал-демократичної партії поширила заяву про те, що Гриценко підписав Маніфест громадської солідарності з УСДП Наталії Королевської та Європейською партією Миколи Катеринчука.
Прямо на сцені біля стін Софії Київської підписав заяву лідер УДАРу Віталій Кличко. Із застереженням, що єдині кандидати в мажоритарних округах будуть визначатися через праймеріз. Саму заяву на мітингу оголосили, але які партії до неї приєдналися – не оголосили. Справді, до чого такі подробиці людям, які дві години простояли на морозі в очікуванні “акта соборності” опозиційних сил? Здивованим журналістам організатори ситуацію пояснили просто: “Підписали всі, хто входить до Комітету опору диктатури, і Кличко”.
Чоловічі погрози
Незважаючи на частково сумнівний результат, полум’яних і багатообіцяючих промов прозвучало достатньо. “Ми повинні боротися… Я як ніхто інший знаю, що без боротьби перемоги не буває”, – віщав Кличко на досить непоганій українській. Така фраза з вуст кращого на сьогоднішній день боксера мала б насторожити будь-якого суперника.
Лідер Свободи Олег Тягнибок пригрозив президенту імпічментом, а уряду Азарова відставкою. “Хто сказав, що ми повинні чекати до 2015 року, хто сказав, що цю банду не можна відправити у відставку вже зараз?”, – поцікавився він і анонсував закон про імпічмент після перемоги на парламентських виборах демократичних сил.
Лідер Фронту змін Арсеній Яценюк теж на погрози не скупився: “Одним з перших рішень (нової парламентської більшості, – ред.) буде створення Спеціального слідчого комітету з приводу тих зловживань і злочинів, які вчинила сьогоднішня влада!”.
Не скупився Яценюк і на обіцянки потенційним виборцям. Виступав він останнім. Представили його найбільш урочисто. З прицілом на майбутнє: як людину, яка “знає як змінити життя українців на краще”. Здається, десь ми вже чули про “покращення життя”. Фінал акції тільки посилив відчуття дежавю. “Ми повірили вам в останній раз!” – кричали люди лідерам, що спускалися зі сцени. Ніяк не відреагувавши на це напуття, опозиціонери вирушили покладати квіти до пам’ятників Михайлу Грушевському і Тарасу Шевченку.
Open all references in tabs: [1 – 8]