Коли ж об’єднається українська опозиція?
Саме цій проблемі була присвячена “Свобода слова з Андрієм Куликовим” на ICTV 2 квітня. Дата не дивна – адже саме після 1 квітня (вже смішно) лідери опозиції обіцяли приступити до реальних дій з об’єднання зусиль. Про це йдеться в статті Василя Стоякіна, директора Центру політичного маркетингу, “Польові дослідження об’єднання української опозиції” від 3 квітня 2012 року для Української Правди.
Передача стала ілюстрацією на тему того, як вони це роблять.
Олег Тягнибок: ідеолог
Лідер ВО “Свобода” говорив красиво, правильно і по справі. Тим не менш, у виступі Тягнибока було все ж кілька сумнівних моментів.
По-перше, манера звинувачувати всіх у брехні, тут же підтверджуючи правдивість “брехливою” інформації. У сенсі – все було саме так, але ви нас не так зрозуміли…
Та ні, Олег Ярославович. Ми вас таки правильно зрозуміли. Якщо вже Львівська міськрада, в якій більшість складає “Свобода”, розігнав виконком за необгрунтоване підвищення комунальних тарифів, то він його таки розігнав. І це правильно, з точки зору захисту інтересів міської громади.
Тільки от партія, яка складає більшість у міськраді, повинна захищати ці інтереси, несучи відповідальність за комунальну сферу міста.
Не розпускаючи, а формуючи цей міськвиконком.
А раз “Свобода” цим не займається, то таки права Яніна Соколовська – займатися “ідеологією” для партійців Тягнибока виявилося простіше, ніж міським господарством.
По-друге, про ідеологію. Звертаючись до мене, Олег Ярославович видав щось на кшталт “не будете ж ви заперечувати ідеологічних відмінностей” між “Свободою” та іншими опозиційними партіями.
Я от якраз і буду. І не з вредності. На моє глибоке переконання, “лібералізм” “Фронту змін” і “солідаризм” (що це, до речі?) “Батьківщини” – це наносне. Варто їх трохи потерти, як вони постануть у вигляді цілком собі інтегральних націоналістів, тільки дуже сором’язливих.
Причому ідейна спорідненість більшості українських партій має абсолютно об’єктивні підстави.
Про це свідчить небайдужість до ідеології націоналізму і Партії регіонів – не треба вважати випадковостями застереження Олени Бондаренко про готовність співпрацювати зі “Свободою” і голосування картки головного “російського співвітчизника” Вадима Колесніченка за вшанування Сліпого.
Насправді відмінності “Свободи” від інших опозиційних (і провладних) партій лежать зовсім не в сфері ідеології. Але Тягнибок про це говорити не хоче, і правильно робить.
Але на його місці я б все ж підкреслював не відмінності, а подібність – все ж “Свобода” висловлює цю загальну ідеологію найбільш послідовно і безкомпромісно, що само по собі симпатично.
По-третє, саме Олег Тягнибок запропонував чітку програму опозиції – не боротися за владу, а боротися за ухвалення законів, які знищать “режим Януковича”.
Абсолютно правильний підхід, що виділяється своїм раціоналізмом і технологічністю.
На жаль, все враження було зіпсоване неправильною модальністю. Якщо єдина програма опозиції дійсно створюється і щось там уже напрацьовується, то навіщо аж надриватися, як на мітингу, адресуючи, причому, не до виборців, а до інших керівників КОД?
Можна ж спокійно сказати – те-то і те-то зроблено … Але емоційна реакція Тягнибока, а головне – виступи інших опозиціонерів – свідчить як раз про те, що з єдиною програмою щось не складається.
Анатолій Гриценко: порушник конвенції
Анатолій Степанович постав у вигляді кілька комічному. Ну, не хоче “Громадянська позиція” об’єднуватися з УДАРом. Буває. Є причини. Але Гриценко на цьому не зупиняється і каже, що ще може об’єднатися, якщо зі списку Кличко будуть видалені “тушки” і “кримінальні авторитети”.
На прохання розкрити таємницю і сказати, кого він має на увазі, чути чудову відповідь – я не зроблю такого подарунка адміністрації президента…
Анатолій Степанович! Ви вже зробили такий подарунок! Ви публічно, з висоти свого морального авторитету звинуватили Кличка в тому, що у нього в списку бандити і зрадники…
Ні, сам Гриценко чинить повністю у відповідності зі своїм іміджем чесної людини, яка не соромлячись рубає правду-матку і ворогам, і друзям.
Але навіщо тоді треба було підписувати угоду про ненапад, що передбачає, в тому числі, невинесення на публіку такого роду претензій?
І як розглядати співпрацю ДП з Українською партією Ігоря Насалика, який вже “тушка” з “тушок” – тільки в парламенті змінив мінімум п’ять фракцій (НДП, НУ, Регіони, УНП, БЮТ)?
Віталій Кличко: індивідуальність
Не поручуся за точність цитати, але у фільмі “Про що говорять чоловіки” є момент, коли на питання, чому від одних чоловіків на ранок після вживання алкоголю тхне, а від інших тільки злегка пахне, слідувала відповідь, що так, мовляв, проявляється чоловіча індивідуальність.
Чоловіча індивідуальність у Віталія Володимировича в наявності. Його виступ справив приємне враження – все правильно, все по справі. Він дійсно росте як публічний політик.
З індивідуальністю політичною гірше. Відповідаючи на питання Соні Кошкіної про те, чим же УДАР відрізняється від інших опозиційних сил, Кличко зміг тільки пояснити, що це абсолютно нова партія, що складається з нових в політиці людей…
Добре хоч не сказав “клуб моїх фанатів”.
Нічого нового в такому позиціонуванні немає. Те ж саме може сказати (і говорить) про свою партію Тягнибок. Те ж саме говорив про свою партію Яценюк. Більш того, він довго обіцяв, що в ФП не буде “колобків”.
Тепер в ряди фронтовиків “переколобковалися” і Мартиненко, і Князевич … Політична молодість – товар, що швидко псується і довго пробути в цьому стані не вдасться.
Зазначу також, що, з моєї точки зору, Кличко не слід було б так вже “тиснути” на результати соціології.
Не в тому річ, що це неправильно. Це просто трохи не по-партнерськи – за даними соціології, об’єднання ФЗ і “Батьківщини” теж голосів не додає.
Причини, з яких Тимошенко наполягає на об’єднанні опозиції, далекі від електоральних розрахунків – вона просто не довіряє (цілком справедливо, до речі сказати, не довіряє) партнерам. І підкреслювати цю обставину, напевно, не варто було б. На щастя, дискусія в студії в цей бік не пішла…
Сергій Бондарчук: даремна жертва
Про Сергія Васильовича, що висловив бажання покласти життя на вівтар об’єднання опозиції, можна сказати тільки одне – нехай людина живе і не заважає дорослим дядькам вирішувати свої дорослі проблеми.
Цим він (так само як і його політичні вожді Ющенко і Наливайченко) дійсно може внести хоч якийсь внесок в об’єднання опозиції.
Руслан Князевич: сам собі ворог?
Руслан Петрович повторив тезу Арсенія Яценюка про те, що той, хто не з опозицією, той за Януковича, і тут же порадував повідомленням про те, що “Фронт змін” ховати рано, він, мовляв, себе ще покаже.
Я, загалом, важко собі уявляю ту махінацію, за допомогою якої керівники ФЗ і “Батьківщини” збираються обдурити закон, не передбачає створення блоків.
Взагалі, на мій погляд, лідери опозиції роблять все, щоб “Батьківщина” не змогла взяти участь у виборах.
У будь-якому разі, була б у нас хоч якась видимість “диктатури”, самого по собі висунення Тимошенко з Луценком і включення в список “Батьківщини” представників інших партій (при цьому – що приймають участь у виборах), було б достатньо, щоб не реєструвати такий список.
А якщо опозиція на це йде, значить не так вже вона і боїться цього страшного “диктатора” Януковича …
Але справа, знову ж таки, не в цьому, а в тому, до якої міри повинна об’єднатися опозиція, щоб не працювати на Януковича? Чи треба ФЗ і “Батьківщині” злитися в одну партію, чи не треба?
Якщо так – то коли? Якщо ні – то чому? І, головне, чому та чи інша відповідь на ці питання повинна свідчити про готовність особисто Руслана Князевича протистояти Януковичу?
Та й відповіді на обурені питання Анатолія Гриценко не прозвучало. Дійсно, чому він-то менше опозиціонер, ніж Яценюк і Турчинов? Тільки тим, що у них рейтинг вище? Так це не дає їм права визначати, хто ворог, а хто не дуже.
Сергій Соболєв: іноді краще мовчати, ніж говорити
Виступи лідера опозиційного уряду (тобто, в деякому сенсі, в.о. Тимошенко) справили на мене гнітюче враження. Навіщо опозиції вороги, якщо є такі прем’єри?
По-перше, він намагався уникати відповідей, пояснюючи, що представляє зовсім не “Батьківщину”, а партію “Реформи і порядок”, а це, начебто, зовсім інший коленкор …
Мені ж здається, що статус голови опозиційного уряду вище, і не тільки дозволяє, але й вимагає говорити від імені не тільки ПРП, але і “Батьківщини”. Якщо пана Соболєва ця обставина бентежить, то від поста “прем’єра” можна було б і відмовитися.
До того ж, ПРП з досить давніх часів член БЮТ і досить підстав не вважати її, все ж, чимось радикально відмінним від “Батьківщини”.
Не треба було підкреслювати і особливу “тушкостійкість” ПРП. Так, Тимошенко погодилася не брати до уваги Віктора Пинзеника дезертиром і тим більше – “тушкою” (хоча подробиці його переходу з команди прем’єра в президентську не обговорював тільки ледачий).
Ну, так і не треба акцентувати на цьому увагу. А то виходить “хіба я сторож братові своєму”?
По-друге, Сергію Владиславовичу не варто було поширюватися на тему того, як саме БЮТ “підтримав” Кличко в боротьбі з Черновецьким. Я не сумніваюся, що особисто Соболєв виступав за те, щоб БЮТ підтримав Кличко (до речі, не він один).
Але, в кінцевому підсумку, БЮТ висунув Турчинова. Про якісь демарші Соболєва, що свідчать про те, що він з позицією Тимошенко тоді не погодився, я не пам’ятаю.
Чи дивно, що спіч Соболєва, звернений до Кличка, викликав здоровий сміх всіх експертів, незалежно від їх політичних симпатій?
По-третє, почав Соболєв із заяви про те, що опозиція готова підставити плече владі, якщо, звичайно, Тимошенко отримає свободу.
Зазначу, що відсутність у опозиції будь-якої програми, крім звільнення Тимошенко і Луценко, давно вже служить підставою для знущань.
Взяти, хоча б, останню статтю Валерія Песецького на УП, з якою я повністю згоден – дійсно, Тимошенко треба звільнити, оскільки сидить вона не по справі, абсолютно несправедливо, але саме по собі це справедливості в Україні нітрохи не додає…
При прем’єрі Тимошенко сама прем’єр Тимошенко теж справедливості домогтися не могла. І, займаючи вищий державний пост, залишалася, фактично, в опозиції.
Ну а щодо зовсім вже непристойних криків Сергія Владиславовича щодо того, що я, цитуючи його, мовляв “брешу” і мені “це не допоможе”, можу лише згадати цілком безглузду історію з рішенням суду, що заборонив критикувати прем’єра Тимошенко.
Втім, користуючись нагодою, можу попросити вибачення у пана Соболєва. Ні, не говорив він нічого такого. Нам усім (учасникам і глядачам) це здалося…
Висновки
Висновок позитивний – об’єднання опозиції дійсно відбувається. Причому досить жваво, хоча, може, надмірно публічно. Деякі деталі від громадськості варто було б приховати. Більше говорити про принципи, менше – про персоналії.
Втім, розуміння цього у більшості опозиційних політиків присутнє, що не може не радувати.
Висновок негативний – опозиція (у всякому разі – не вся опозиція) недостатньо чітко відчуває, чим саме вона відрізняться від влади. Гасло “ви повинні голосувати за нас, бо ми – не вони”, недостатньо переконливе. Хоча б тому, що влада може сказати те ж саме.
Загалом, в країні формується двопартійна система, в якій кожна з партій прагне стати єдиною. Проблема тільки в тому, що відрізняються ці партії, головним чином, тим, хто сидить у в’язниці…
А отже, питання про опозицію до системи в цілому залишається відкритим.