Дивне свято
22 січня Україна відзначала День соборності. Опозиційні сили в Києві зібрали мітинг, на якому підтвердили своє бажання спільно боротися проти нинішньої влади в Україні. Однак ті, за кого готові заступитися політики, не такі вже єдині у своєму бажанні жити в одній країні.
Хто в опозиції головніший?
22 січня влада та опозиція святкували по-різному. Президент України Віктор Янукович зустрічався зі своїми попередниками в Національному палаці мистецтв “Україна”, де була організована святкова концертна програма, яка тривала близько двох годин. Перед тим, як поспілкуватися з Леонідом Кравчуком і Леонідом Кучмою, Янукович виступив з промовою перед присутніми. Чинний український президент відзначив, що підтримка ініціативи щодо проведення Дня соборності і свободи означає добру традицію святкування, яка зіграє велику роль в об’єднанні українського народу. “Святкова зустріч, яка відбулася в теплій і невимушеній атмосфері, була відвертою, щирою і конструктивною”, – відзначили в прес-службі президента.
Разом з тим, ідейні противники Януковича 22 січня теж вирішили зібратися. І їх було набагато більше, ніж тих, хто разом з президентом дивився святковий концерт. До 10 тисяч людей прийшло на мітинг опозиції на Софійську площу в Києві. Серед них були прихильники таких політичних сил, як “Всеукраїнське об’єднання “Батьківщина”, “Всеукраїнське об’єднання “Свобода”, “Фронт змін”, Наша Україна, “За Україну!”, “Реформи і порядок”, “Громадянська позиція”, “Народний Рух України”, Українська соціал-демократична партія, Партія захисників вітчизни, партія “УДАР”. Зіркою програми “став виступ одного з лідерів “Батьківщини” Олександра Турчинова, який відбувся після колективного молебню за Україну. Ведучий зі сцени представив Турчинова, як першого патріота і головного опозиціонера країни. Втім, і цього разу Турчинов не ризикнув виступити як самостійна політична фігура. Він зачитав звернення від Юлії Тимошенко. “Я вірю, що ви пройдете всі випробування. До зустрічі на волі”, – зверталася екс-прем’єр-міністр до своїх соратників. Сам Турчинов закликав боротися за звільнення Тимошенко.
Окрім нього виступали й інші політики. Зокрема – лідер ВО “Свобода” Олег Тягнибок. Він відразу ж взяв “бика за роги” і в своїй промові згадав про першочергові завдання опозиціонерів після того, як ті, об’єднавшись, переможуть на виборах до парламенту. Першим завданням Тягнибок бачить імпічмент президенту. “Чому українці повинні чекати до 2015 року і ще 3 роки терпіти свавілля режиму Януковича?” – заявив він. За його словами, 2012 рік буде роком нової революції в Україні. Крім Тягнибока говорив і лідер “Фронту змін” Арсеній Яценюк, який підхопив агресивний тон попередника. “Ми притягнемо до відповідальності тих, хто сьогодні знущається над українцями. Одним з перших рішень буде створення спеціального слідчого комітету з приводу тих зловживань і злочинів, які вчинила діюча влада”, – заявив Яценюк. “Знайте про те, що ті, хто сьогодні знущається над Україною, над українцями, сидячи у владних кабінетах – хоч в Адміністрації президента, хоч в уряді, хоч у Верховній раді – будуть нести відповідальність”, – пообіцяв молодий політик. Проте ні радикальні обіцянки опозиціонерів, ні вісті з Качанівської колонії не були лейтмотивом мітингу. Головною новиною було те, що опозиціонери твердо і без всяких застережень заявили про свою готовність боротися за крісла у Верховній Раді спільно.
Втім, об’єднуватися поспішають не всі. Так, Анатолій Гриценко і його політична сила “Громадянська позиція” не поспішають об’єднувати свої зусилля з іншими опозиціонерами. Адже, за його словами, ніякого об’єднання насправді немає. “Той проект тексту, який мені передали, не має ніякого відношення до об’єднання. Це пакт про ненапад. Таке ми можемо підписати, але до об’єднавчого документа навіть сам Комітет опору диктатурі (КОД – об’єднання низки опозиційних рухів на чолі з “Батьківщиною”, “Свободою” і “Фронтом змін”) ще не дозрів”, – пояснює Гриценко. Сам він готовий приєднатися до опозиціонерів в цілому, але лише в тому випадку, якщо інші опозиційні партії “погодяться викинути з угоди будь-які згадки про КОД, включити всі, в тому числі і позапарламентські сили, і не вирішувати за людей, які партії повинні йти на вибори”.
Така образа Гриценка базується ще й на тій ієрархії, яка склалася в КОД. “Згадайте торішнє свято: коли Тимошенко була на волі, тут виступали всі. Ніхто не визначав, хто рівний, а хто рівніший”, – пояснює екс-міністр оборони, якому 22 січня слова на трибуні не дали. Для Гриценка не переконливий приклад іншого молодого політика – Віталія Кличка, який зі своїм “УДАРом” вирішив приєднатися до КОД. На яких ролях буде там його політсила, ще неясно. Втім, інтрига повинна розв’язатися в найближчому майбутньому, коли будуть висуватися спільні кандидатури в мажоритарні округи. Слід врахувати, що декілька опозиціонерів, зокрема Тягнибок, закликали українців не підтримувати незалежних кандидатів, оскільки ті будуть в підсумку “працювати на владу”. Таким чином, на думку КОД, хто не з ними – той – з Януковичем. Опозиція, врешті-решт, не така вже й єдина. Втім, не єдині і самі українці.
Для кого свято, а для кого – ні
Україна у святкуванні Дня соборності була такою ж роз’єднаною, як опозиція на Софійській площі. Начебто у всіх містах проходили святкові заходи, але те, як вони проводилися, щонайменше свідчить про реальне сприйняття цього дня, та й самої ідеї “соборності”, в регіонах. Так, в одвічній проблемній точці для влади України – місті-герої Севастополі святкування було зовсім скромним. Особливо, враховуючи те, що День соборності державним святом не є. В цілому провели більше десятка різного роду заходів. Зокрема, відбулися загальноміські збори і концерт найкращих творчих колективів міста. Звертаючись до присутніх, заступник голови Севастопольської міськдержадміністрації Ірина Заєць заявила, що севастопольці можуть служити прикладом для всієї України.
“У нашому місті протягом багатьох століть в дружбі і злагоді живуть і працюють представники більше сотні національностей, Севастополь подарував світу багатьох видатних політиків, полководців і флотоводців, діячів науки, культури, мистецтва”, – сказала Заєць. Втім, всі заходи носили дещо “камерний” характер. Чимось вони нагадували навіть радянську політроботу. Так, в бібліотеках міста запланували бесіди з читачами “Сила держави – в єдності народів” і інформаційну годину “День Соборності України”. Масових гулянь у Севастополі не було. Все-таки для більшості жителів День соборності – не свято, та й сама ідея єдності України є досить спірною.
В іншому регіоні країни – на Донбасі – День соборності відзначили досить оригінально: зажадали єдності України з Росією. У Донецьку на честь річниці Переяславської ради пройшов “Російський марш”. Учасники ходи пройшли маршем від пам’ятника “Цар-гармата” до погруддя Пушкіна, вітаючи донеччан з 358-річчям Переяславської ради. З прапорами Росії та Російської імперії вони скандували: “Донецьк – серце України”, “Донбас з Росією”, “Об’єднаємо в єдиний союз Велику, Малу і Білу Русь”, “Євразійському союзу – так, Європейського союзу – ні”. Головною ідеєю мітингу було об’єднання України з Російською Федерацією. Промовці нагадали, що два роки тому президент України Віктор Янукович обіцяв надати російській мові статус другої державної, що так і не було виконано. У зв’язку з цим присутні вирішили в лютому провести мітинг з вимогою для початку надати російській мові статус регіональної на Донбасі.
В іншому промисловому центрі України – Дніпропетровську все було не так радикально. На мосту через Дніпро повісили прапор України, що немов з’єднує лівобережну і правобережну Україну. Правда, на святковий мітинг на честь Дня соборності, влаштований опозиціонерами, прийшло лише кілька сотень людей. Набагато масовіше відзначали День соборності у Львові, де серед різних заходів було і “об’єднання” пам’ятників Степану Бандері та Тарасу Шевченкові.
Така “строкатість” досить зрозуміла. Україна не тільки складається з різних регіонів, але і ті політичні сили, які діють в країні, не зайняті пошуком спільних цінностей. Кожна з політсил прагне нав’язати всій Україні свої цінності. Так було, зокрема, зі спекуляціями навколо червоних прапорів, так буде, якщо переможуть опозиціонери, з присвоєнням звання героїв Степану Бандері та Роману Шухевичу. Через 20 років від дня незалежності українці так і не навчилися поважати думку один одного. Про це свідчать, зокрема, бійки на День перемоги у Львові, атаки на учасників “Російського маршу” в Києві в 2011 році, ситуація з покаранням за псування вінка президента. Відомий з часів античності метод “розділяй і володарюй” за таких умов діє якомога краще. Проте в боротьбі один з одним українці ризикують пропустити занепад власної держави. Приклад у власній історії вже є. Об’єднана держава УНР і ЗУНР проіснувала не довше року – вже в кінці 1919 року Акт об’єднання (93-ю річницю підписання якого і святкувалося 22 січня) був денонсований…
Борис Рудь